Вже чверть століття програма зводить на зірковий п’єдестал  справжніх лідерів незалежної України, особистостей, які професійною майстерністю, творчою енергією, яскравим талантом і мудрістю здобули широке визнання й авторитет. Шанована і відома не тільки в Україні, а й за її межами, «Людина року»  активно впливає на процеси формування та становлення вітчизняної еліти, сприяє подальшому соціально-економічному розвитку держави, відродженню духовних цінностей, служить благородній справі консолідації прогресивних сил суспільства.

Щорічно, завдяки цьому унікальному проекту, ми маємо чудову можливість вшанувати найкращих, віддячити за їхню самовідданість, мужність, творчий пошук та невтомну працю. А ще – зарядитися, надихнутися цією дивовижною енергією успіху, відчути гордість за свою країну і  її найкращих, найдостойніших представників.

За 25 років існування програми, історії здобутків і перемог  наших видатних співвітчизників стали своєрідним літописом національного відродження і  прогресу України в усіх напрямках суспільно-політичного, економічного й духовного життя.

Тож з нагоди почесного 25-го ювілею, ми хочемо разом з вами згадати найвідоміших, знакових, уславлених співвітчизників, які в різні роки отримували почесний титул «Людина року».

Імена цих людей спалахували на небосхилі української держави, як зірки.

Це люди-Прометеї, люди-легенди, чий внесок у становлення і розвиток країни важко переоцінити.

 

Історія № 11. Софія РОТАРУ

 

Легенда естрадного олімпу

Яскрава і самобутня Софія Ротару. Її сильний, експресивний голос здається немає меж у діапазоні звучання,  щирість і темперамент захоплюють, а поєднання трьох музичних стихій – української, молдовської та російської – додають особливого забарвлення і колориту. В її піснях, немов заряджених красою і романтикою Буковинського краю, органічно переплітаються чистота першого кохання і щира віра у щастя, оптимізм та надія на перемогу світу і добра. Софія Ротару співає натхненно, на одному диханні, чаруючи неповторними інтонаціями дивовижного голосу.

…Народилася  співачка в селі Маршинці Чернівецької області. Музичні здібності Софії проявилися дуже рано: вже з першого класу вона співала у шкільному та церковному хорах. “Важко сказати, коли і як з’явилася музика в моєму житті, – каже Софія Михайлівна. – Здається, що вона в мені жила завжди. Я виросла серед музики, вона звучала скрізь: за весільним столом, на посиденьках, на вечорницях, на танцях …” Її першим вчителем був батько, який і сам в молодості дуже любив співати, маючи абсолютний музичний слух і красивий голос.

У школі Софія навчалася грі на домрі та баяні, брала участь в художній самодіяльності, виступала з концертами в навколишніх селах. Особливо вона любила домашні концерти: шестеро братів і сестер складали чудовий хор.  Батько вірив у велике майбутнє дочки, говорив: “Соня буде артисткою”.

Перший успіх прийшов до Софії Ротару 1962 року – вона перемогла в районному конкурсі художньої самодіяльності. За її чарівний голос земляки прозвали її “Буковинський соловей”. Голос юної співачки і справді був дивовижним: вражали його сила і широта, надзвичайна звукова насиченість. На обласному огляді художньої самодіяльності в Чернівцях 1963 р. вона завоювала диплом першого ступеня. Як переможницю, її направили до Києва для участі у республіканському фестивалі народних талантів. У Києві Ротару знову була першою, а її фото було розміщено на обкладинці журналу “Україна”. Після перемоги на республіканському конкурсі Софія твердо вирішила стати співачкою і вступила на диригентсько-хорове відділення Чернівецького музичного училища.

Після закінчення училища Ротару делегували в складі творчої групи в Болгарію на IX Всесвітній фестиваль молоді і студентів. Несподівано для всіх вона завоювала золоту медаль і першу премію в конкурсі виконавців народних пісень. Болгарські газети рясніли заголовками: “21-річна Софія підкорила Софію”. Так було оцінено виконання української народної пісні “На камені стою” і молдовської “Люблю весну”, а також “Степом” (А. Пашкевича) і “Валентины” (Г. Георгіце). Остання пісня присвячувалася присутній в залі першій жінці-космонавту Валентині Терешковій. Голова журі Людмила Зикіна сказала тоді про Ротару: “Це співачка з великим майбутнім…” І вона не помилилася.

Зліт музикальної кар’єри Софії Ротару почався з її участі у музичному фільмі режисера Романа Алексєєва про ніжну і чисту любов дівчини-горянки та донецького хлопця, який називався “Червона рута”. Співачка стала головною героїнею фільму, що мав значний успіх. І, коли Софія отримала запрошення працювати в Чернівецькій філармонії та створити свій ансамбль, його назва з’явилася сама собою – “Червона рута”. До того ж, так називалася одна з перших пісень чудового композитора і поета Володимира Івасюка. Співпраця Софії Ротару з видатним майстром пісенного жанру переросла у  плідний творчий тандем: більшість його творів були написані спеціально для неї. І досі шедеври тих років звучать в концертах співачки у багатьох країнах світу, а пісня “Червона рута” стала візитною карткою Софії Михайлівни.

З самого першого виступу Софія Ротару і її ансамбль заявили про себе як про яскравих представників цілого напряму естрадного мистецтва, характерною рисою якого є поєднання в репертуарі і стилі елементів народної музики з сучасними ритмами. Це стало початком широкого визнання співачки, і вже з 1971 р. вона веде відлік своєї професійної творчої діяльності.

Починаючи з 1970-х років пісні у виконанні Софії Ротару постійно ставали лауреатами “Пісні року”. Вони створювалися в співдружності з кращими композиторами і поетами країни. Арно Бабаджанян написав для неї “Верни мне музыку”, Олексій Мажуков – “А музыка звучит”, Павло Аедоніцький – “Для тех, кто ждет”, Оскар Фельцман – “Только тебе”, Давид Тухманов – “В доме моем”, “Вальс”, Юрій Саульський – “Обычная история”. Софія Ротару була першою виконавицею пісень композитора Євгена Мартинова, таких як “Лебединая верность” і “Баллада о матери”. Довгі роки творчої співпраці пов’язують співачку з композитором Володимиром Матецьким. Початок цій співпраці поклала пісня “Лаванда”, написана 1985 р. для дуету Софії та Яака Йоали. Наступними стали такі пісні, як “Луна, луна”, “Было, но прошло”, “Дикие лебеди”, “Хуторянка”, “Засентябрило”, “Лунная радуга”, “Звезды как звезды”…

Музично-акторське дарування Софії Ротару вшановане чисельними нагородами і преміями: у 1973 році в Болгарії на конкурсі «Золотий Орфей» Ротару одержала Першу премію за виконання пісень «Моє місто» Є. Доги і «Птах» Т. Русєва та Д. Дем’янова, у 1974 році в Сопоті завоювала Другу премію за виконання польської пісні з репертуару Галіни Фронцковяк «Хтось». І це тільки початок переліку…

За своє довге творче життя на естраді Софія Ротару виконала близько 400 пісень українською, російською, молдовською, сербською, болгарською, польською, італійською, англійською та німецькою мовами. Співачка гастролювала багатьма країнами Америки, Європи, Азії та Австралії, знялася в  багатьох музичних телефільмах, а також у головних ролях художніх картин “Где ты, любовь?” (1980 р.), та “Душа” (1981 р.).

Улюблена мільйонами співачка, зірка шоу-бізнесу, актриса продовжує виступати перед слухачами, даруючи їм зустріч із шедеврами естрадного мистецтва. Софія Ротару не втомлюється експериментувати, включаючи у свій репертуар композиції сучасних жанрів і заново прочитані хіти минулих років. За словами Софії Михайлівни, пісня для неї – “маленька новела зі своїм світом почуттів, драматургічним ладом, героями”. І в кожну з них вона вкладає свою душу і серце.

…Софія Ротару. “Золотий голос”, легенда української естради, виконавиця з притаманним тільки їй унікальним стилем. Її відкрита, експресивна, піднесена манера виконання, оптимізм і ліричність, хвилюючий голос, яскрава зовнішність і досі надихають та приносять насолоду слухачам у всьому світі. Визначний вклад неперевершеної співачки в розвиток музичного мистецтва, її самовіддана праця на ниві збереження національних культурних традицій  високо оцінені українською державою.

В 2008 році Софія Ротару була удостоєна найвищого звання «Герой України» з врученням ордена Держави.

В 1988 році Софії Ротару було присвоєне високе звання народної артистки СРСР.

Софія Ротару нагороджена орденами Знак Пошани (1980), Дружби народів (1985), Орденом «За заслуги» II ст. ( 2007), Орденом княгині Ольги I (2002) та III cтупенів (1999), Орденом Республіки (Республіка Молдова1997).

 

6 березня 1999 року  Софія Ротару під час урочистої церемонії вручення премії «Людина року-1999» стала володарем Спеціальної премії «За вагомий внесок в українську культуру».

 

 

Генеральна дирекція загальнонаціональної

програми «Людина року»