Завтра – День знань. Попри оптимізм державної та місцевої влади, багато запитань залишаються без відповідей.

Найголовніше – це майже повна відстороненість влади від підготовки та проведення нового навчального року.

«Майстри спорту по боротьбі з короновірусом», які ще кілька місяців тому щоденно зачитували тексти по телебаченню й забороняли виходити в парки та й загалом рекомендували не шастать – нині, при набагато більшій кількості захворювань, мовчать як риби і рекомендують вчителям і батькам вирішувати всі проблеми самостійно.

Я переконаний, що державі в розумінні владі до 1 вересня потрібно було б вирішити щонайменше кілька проблем.

1. Місцева влада, а не батьки повинні забезпечити школи дозаторами, термометрами, засобами захисту та антисептиками;

(на практиці, навіть багатий Київ спромігся централізовано закупити менше 3 тисяч безконтактних термометрів, при потребі у більше як 10 тисяч).

2. Верховна Рада повинна ухвалити, а Уряд організувати  медичне страхування працівників освіти.

3. Уряд повинен підготувати, а Верховна Рада підтримати рішення про виділення цільової субвенції для системи освіти з огляду на інший та більший обсяг навантажень на працівників освіти (для прикладу в багатьох міських школах вводиться дві зміни, а великі класи діляться на два).

4. Уряд та місцева влада повинна завершити підключення шкіл та й усіх навчальних закладів країни до якісного Інтернету та провести курси підготовки вчителів, які тепер працюють в умовах змішаного навчання.

Це лише головні питання, а поточних проблем, на які ніхто не може дати відповіді, ще десятки.

А МОЖНОВЛАДЦІ літо прогуляли і всю відповідальність переклали на батьків і вчителів

Так освітній Комітет Верховної Ради, який так хвалив Зеленський, востаннє збирався на своє засідання… 15 липня. І за останні 45 днів на їхньому сайті для допомоги освітянам України розмістили аж два повідомлення: про день народження очільника Комітету і про смерть Бориса Патона?!

Отож, радіємо, що першокласники 1 вересня таки підуть до школи, але цей День знань не інакше як свято тривоги нашої, назвати не можна