Для харків’янки Євгенії Шпак “Російська весна” стала переломним моментом у житті. Жінка стала допомагати військовим після того, як особисто побачила, що росіян “перекидають” через кордон, а через деякий час і сама потрапила до лав ЗСУ.

Про матір двох дітей, яка потрапила на війну – пише OBOZREVATEL.

“Я своїми очима побачила, як завозили росіян”

У 2013-2014 рр.Євгенія працювала дизайнером у приватній компанії. 39-річна жінка разом з чоловіком ростила двох дочок. Щоденний маршрут: будинок – робота – будинок. Як зізнається сама Євгенія, вона була аполітична, але все змінилося навесні 2014 року, коли побачила, що з Росії до Харкова завозять “протестувальників”.

“У мене є машина, і хлопці з Харківської “самооборони” попросили з’їздити з ними до кордону і подивитися, що відбувається.Там ми своїми очима побачили, як росіян через кордон перевозять на легкових автомобілях, а потім вони пересідають в автобуси з українськими номерами.Коли набирався повний автобус “тітушок” , тоді вирушав до Харкова”– згадує жінка.

Коли в березні відбулося захоплення Харківської ОДА і скинули український прапор, а вивісили російський триколор – це стало для Євгенії шоком.

До того часу вона абсолютно нормально ставилася до громадян сусідньої країни, але в той день все змінилося.

“Я ж не приїжджала до них в Білгород і не скидала прапор з їх адміністрації, не топталася по ньому! Яке вони мали право таке творити? Це стало якимось таким спусковим моментом, я все усвідомила. Потім стали прибувати перші біженці з Донбасу-з Краматорська і Слов’янська. Я залишила волонтерам свій телефон. На випадок патової ситуації: якщо потрібно прихистити біженців-наприклад, мати з дітьми, людей похилого віку”– згадує Євгенія.

джерело: OBOZREVATEL

Але біженці були різні. Харків’янка з теплом говорить про сім’ю Кулешових зі Слов’янська-чудових людей, патріотів. Але був і негативний досвід. Євгенія прихистила у себе жінку з двома онуками, а виявилося, що та з розряду “Путін прийди, ненавиджу Україну”.

“Тоді я зрозуміла, що біженці бувають різні, є не дуже порядні люди і що другий раз так “потрапити” я не хочу. Зробила висновок, що військові більше потребують моєї допомоги”–  додала Євгенія.

“Чоловік сказав: Або я, або твоя війна”

Спочатку харків’янка знайшла волонтера, якому збирала і передавала допомогу армії. Потім, маючи золоті руки, сама робити скрині “під вінтаж” – причому з ящиків з-під снарядів. Продавала, а на виручені гроші купувала необхідне воїнам.

І тут почалися проблеми в сім’ї. Вірніше, проблеми були і раніше, але війна і волонтерська діяльність Євгенії послужили каталізатором розриву.

“Спостерігаючи за моєю активною діяльністю, чоловік мені сказав:”вибирай – або я, або твоя війна”. І я з чоловіком розлучилася. Потрібно визнати, що якби все було добре в нашій родині, то такого б не сталося. Ну, і плюс до всього Я не могла залишатися осторонь, коли таке відбувається в моїй країні. Не могла!”, – розповіла жінка.

Євгенія пішла від чоловіка в 2015 році з двома дітьми і стала не тільки “віддалено” допомагати воїнам, але вже і сама їздити на фронт. Каже, що чоловік би не зрозумів, якби їздила і десь ночувала, а після розлучення перешкод вже не було. Старшій доньці тоді було 17, вона доглядала за молодшою (14 років). І, звичайно, бабуся.

З вдячністю згадує Євгенія і своє попереднє місце роботи. Каже: директори були з жорсткою проукраїнською позицією і допомагали їй, чим могли. Дали вільний графік, а також купували найнеобхідніше для бійців.

“Пишу пост, мовляв, треба зібрати 18 тисяч на шість полегшених броників для розвідки, а через годину дзвонить директор і каже: “Зайди”.Приходжу, а він запитує, Скільки ще потрібно зібрати, а потім дає більше 20 тисяч.Це було неймовірно. І коли я пішла в армію, керівники теж продовжували допомагати”, – розповідає.

джерело: OBOZREVATEL

В армію на контракт

Євгенія продовжувала їздити в зону АТО, але з кожним днем збирати і просити гроші з людей було, за її словами, “вже якось соромно”. До того ж вона хотіла сама піти служити.

“Все сталося дуже швидко. На початку місяця, коли я в черговий раз поїхала до “Айдару” і сказала, що хочу служити, вони мені відповіли: так ми тобі ставлення дамо. Я швидко пройшла медкомісію у військкоматі, отримала сертифікати, а 12 червня вже прибула на службу”, – розповіла харків’янка.

Знайомий волонтер привіз її в “Айдар”, батальйон тоді стояв у Новолуганському – там Євгенія і підписала контракт.

Рішення мами доньки сприйняли досить спокійно. Сказати: “Ти все одно живеш своєю війною і своїми солдатами, тому яка різниця, що так – що сяк”.

Євгенія каже, що вирушила служити туди, де багатьох знала, так як “Айдару” допомагала з 2016 року. Із забезпеченням в армії все вже було непогано, не порівняти з тим, що було на початку війни. Форму їй видали, а ось бронежилет, каску і берци Євгенія вирішила залишити свої.

“Краще все-таки мати своє, тому що не дай Бог втратиш, тоді доведеться платити компенсацію. Причому в кілька разів більше вартості обмундирування”–  сміється Євгенія.

Вона служила у взводі технічної розвідки і в інших підрозділах, займалася зв’язком з громадськістю, з журналістами. Подробиці служби просить не озвучувати, каже: можливо, через час, коли закінчиться війна.

Раз на два-три місяці Євгенія бачила дітей. Каже: вдавалося вирватися, командири відпускали. Та й по службі бували справи в Харкові. А так – постійно спілкувалася з доньками по відеозв’язку.

Місцеві жителі в зоні АТО ставилися часом краще, ніж в глибокому тилу

Євгенія розповіла, що під час служби в АТО у неї стався “розрив шаблонів”.

“Більшість думає, що на лінії розмежування – там, де червона зона – в основному живуть сепари, які нас ненавидять і які при нагоді в спину “ніж увіткнуть”. Але це не так. Там багато хороших людей, які розуміють, що насправді відбувається, що це агресія Росії. Місцеві жителі багато відчули на собі, як і наші військові.

Є, звичайно, провокатори, є і ті, хто негативно ставиться до нашої армії, але я зіткнулася з величезною кількістю нормальних людей. Ось це мене здивувало, адже я очікувала зовсім іншого.

Спочатку, коли пішла служити, то дивилася на них усіх як на ворогів. Відчувала себе як на ворожій території, але потім все змінилося. Поспілкувавшись і розібравшись, я зрозуміла, що це звичайні люди, які абсолютно нормально до нас ставляться – часом навіть краще, ніж ті люди, з якими ми стикалися на ротаціях на полігонах”–  розповіла Євгенія.

Каже, коли приїжджали на полігони, то чекати від місцевих жителів підтримки і допомоги особливо не доводилося. Вони вважали, що у військових багато грошей і просто намагалися заробити на них.

“Наприклад, коли ми приїжджали в Гончарівське Чернігівської області (багато військових називають цей полігон “Гондурас”). Там же квартири здають військовим за шалені гроші!Хоча це просто сараї-в кімнату заходиш, а там кинутий на підлогу матрац. А за ці гроші можна зняти непоганий номер в готелі.Сильно накручують на всьому: на пранні, на продуктах, обідах… те ж саме на полігоні в Орловщині Дніпропетровської області, в Старичах Львівської області – та практично скрізь”, – журиться Євгенія.

джерело: OBOZREVATEL

У батальйону “Айдар” не було пункту постійної дислокації (ППД) і коли військові приїжджали на полігони, то жили в наметах. У жінок-військовослужбовців був вибір: або живи в наметі, або в казармі, в якій по сто-двісті чоловік.

Євгенія каже, що, звичайно, на ротації хотілося нормального життя: щоб була грубка і можна було приготувати їжу, скупатися в гарячій воді і сходити в нормальний туалет. Відповідно, військовослужбовці кооперувалися по кілька чоловік і винаймали житло.

Смерть заглянула в очі

Коли “Айдар”стояв у селищі Новолуганське Донецької області, який у грудні 2017 року став “гарячою точкою” на Донбасі, стався один із серйозних обстрілів з Градів.

“Це було на Святого Миколая. Ми провели Ранок для дітей у садочку, роздали подарунки, а потім артисти з Харківського державного академічного драматичного театру імені Шевченка в місцевому клубі дали виставу для місцевих жителів. І як тільки він закінчився – по селищу вдарили Гради.Пряме попадання сталося і в той дитсадок, де кілька годин тому сміялася малеча.Якби будній день, вони б точно загинули”–  згадує харків’янка.

Снаряди влучили і в будівлю старого гуртожитку, де знаходилися військові. Під час обстрілу вони сховалися між третім і четвертим поверхами. Снаряд летів у третій, але на шляху опинилася ялина. За словами Євгенії, сталася детонація, а потім снаряд наскрізь пробив автомобіль одного з військовослужбовців. Цю ялину, верхівку якої зрізало, “айдарівці” потім поставили собі на Новий Рік.

Для Євгенії це був перший такий серйозний обстріл, хоча раніше вона потрапляла в різні колотнечі, ще будучи волонтером.

“Страху не було, але викид адреналіну, звичайно, був скажений – у мене серце виривалося з грудей.Знаєш, коли я підписувала контракт, то була морально готова до будь-якого повороту, розуміла, що можу не повернутися.Коли йшла служити, то абсолютно спокійно написала заповіт, а дітям залишила паролі від банківської картки, від телефону… але в той день виявилася близько до смерті як ніколи”–  поділилася Євгенія.

джерело: OBOZREVATEL

Обов’язково підпишись на наш канал в Viber, щоб не пропустити найцікавіше

Нагадаємо, раніше “Годувала його борщем в окопі, цілувалися під кулями”: історії кохання з Донбасу, які перемогли війну

Як повідомляє портал «Знай.иа» Львівська пенсіонерка зв’язала 500 пар шкарпеток для військових на Донбасі: “бережіть ноги, синочки”

Також «Знай.иа ” писав, що “Білизна має бути красивою, навіть якщо вб’ють”: запоріжанки відверто розповіли про жахи Донбасу, – як залишитися жінкою на війні